Історична довідка
Липівка- старовинне село, центр сільської ради. В давнину на місці села Липівки росло багато лип, вони й дали назву селу. Розташоване за 5 км від районного центру смт. Макарів та за 50 км на захід від обласного центру. Найближча залізнична станція –Бородянка. Площа населеного пункту складає 532,3 га., або 0,4 км2. Кількість населення станом на 01.01.2018 року 1058 осіб. Середня висота над рівнем моря 149 м.
Липівка старовинне село. Біля нього знайдено 7 курганів, які свідчать про жорстокі бої, які тут відбувалися. Археологи виявили кам’яні шліфовані молотки, крем’яні ножі, стріли, знаряддя праці доби бронзи (2 тис. до н. е.)
Перші письмові згадки про село пов’язані з “маєтностями так званими Ясинецькими”- власністю Івашенцевичів і належать до 1506 року.
У 1732 році Липівка належала до Макарівського помістя, а була підвладна уніата, духовенству. У цьому ж році частиною села заволодів Антоній Щавінський.
У 1746 році Липівка «владою дворянською» силоміць забрана у духовенства. Духовенство збунтувалось. Церкву підтримали і селяни, оскільки не здійснювалися ніякі обряди. Бунт вдався – землі були повернуті. Але ненадовго, Липівкою заволоділи Расцішевські.
У 1825 році в Липівці було відкрито церковно – приходську школу. Православна церква в селі була Покровською. Під час радянської влади церква була зруйнована.
У січні 1918 в Липівці було встановлено радвладу, яка остаточно закріпилась у 1920 році. У цьому ж році було створено комнезами, земельний відділ, продовольчий комітет.
У травні 1925 року організовано Загальнолипівську земле громаду, в яку входило 59 родин.
У 1929 році було утворено 5 сільськогосподарських артілей, в 1930 році вони об’єднались в одне господарство.
У 1932- 1933 роки Липівці довелось пережити голодомор. У цей страшний час, за спогадами очевидців померло 5 осіб.
У 1937- 1938 роках Липівку вкрила хвиля репресій. У цих роках було заарештовано 13 місцевих жителів. Шестеро з них розстріляні.
З архівних джерел відомо, що наприкінці 30- х у Липівці діяло три колгоспи: імені Ворошилова, імені Горького, 1-го Травня.
У 1941 році липівчани піднялись на боротьбу з німецькими загарбниками. Досить швидко бої докотилися до Макарівщини. 12 липня 1941 року німці окупували Липівку. Судячи з оперативних повідомлень радянської сторони, 22- 23 липня 1941 року, велися запеклі бої поблизу села. За період боїв у селі було спалено 20 будинків, колгоспна контора та школа. Активну підтримку в Липівці отримували партизани. Згідно зі звітами у селі діяв загін Петрова В. Г.
350 жителів села брали участь у боротьбі проти німецьких окупантів 275 мешканців села, нагороджені орденами і медалями, полягло смертю хоробрих 240. У рабство до Німеччини вивезено 125 юнаків та дівчат. 8 жителів села розстріляно.
8 листопада 1943 року Липівку визволили частини Червоної Армії. Під час боїв було спалено дві хати, загинуло 81 військовий. Всіх поховано в семи братських могилах в центрі села.
Після вигнання окупантів Липівка стала відбудовуватись. Відновила роботу сільська рада, школа. Запрацювали і три колгоспи.
У січні 1950 року колгоспи «1-е Травня» та імені Ворошилова були об’єднані в один. В 1963 році колгосп імені Ворошилова перейменовано в колгосп «Прогрес». Він мав земельний фонд 2300 га. землі. Спеціалізувався на відгодівлі свиней, великої рогатої худоби. Колгосп славився найбільшими в районі врожаями льону- довгунця. Голову М.С. Тарасюка було удостоєно орденом Леніна.
Поступово залікувала Липівка рани завдані війною. У 1962 році населення села Липівки становило 1379 осіб, була здана в експлуатацію нова школа на 240 місць, де працювало 27 учителів.
13 жовтня 1968 року відбулося урочисте відкриття нового приміщення місцевого клубу. У тому ж році побудований ФАП.
У 1979 році розпочалась остання війна для Радянського Союзу. Обмежений армійський контингент був введений на територію Афганістану. Ряди воїнів- інтернаціоналістів поповнили мешканці села Липівки. Сім жителів села проходили службу в Афганістані. Один з них В. П. Плевако загинув, його ім’ям названа одна із вулиць села.
У вересні 1986 року в Липівці для переселенців із радіаційної зони, було здано в експлуатацію 90 житлових будинків, магазин, їдальня на 50 осіб, будинок побуту і було переселено 270 осіб. Будували будівельники з ялтинської фірми «Курорт- Буд».
У 1989 році було побудовано новий ФАП, лазня, заасфальтовано всі дороги. Село газифіковане, оснащене водогоном.
У 1994 році колгосп «Прогрес» змінив форму власності на КПСП, а в 2002 був створений кооператив «Липівський». У цьому ж році в приміщенні школи, яке будувалося для шестиліток, відкрили дитячий садок. Відбулась реорганізація Липівської ЗОШ І-ІІІ ступенів у Липівське навчально - виховне об’єднання І-ІІІ ступенів - дитячий садок. У 2004 році було взяте в оренду майно і на базі нього створене підприємство «ТОВ українські печеричі». На підприємстві працює від 30 до 40 робітників. У 1994 році громада села відстояла право відновити церкву в селі, на її історичному місті. І цього року відновила роботу Свято- Покровська церква Українського патріархату. Настоятель церкви Харківський Г. А. У 2000 році на кошти благодійників почали будувати новий храм. У 2016 році художники Анатолій Криволап та Володимир Ступаченко почали розпис храму.
У 2012 році релігійна громада створила церкву християн-бабтистів «Благовіст». Пресвітер цієї церкви Глушков А. Ф.
21 березня 2014 року почалась мобілізація в зону АТО. В першу хвилю мобілізації було призвано 13 мешканців села, а загалом в АТО брали участь 20 патріотів села Липівки.
До складу Липівської сільської ради входить село Лозовик. Лозовик – раніше хутір, розташований за 2 км від центру сільської ради села Липівки. Відстань до районного центру -7 км, до обласного центру 52 км.
Площа населеного пункту складає 49,5 га, кількість дворів – 62.
Кількість населення станом на 01.01.2018 року -67 осіб.
Коли він заснований невідомо, але до 1843 року був на утриманні ксьондзів. До цього року тут проживало у восьми хатах 98 осіб.
Уже до кінця ХІХ століття кількість жителів зросла до 118.
24 мешканці хутору Лозовик, загинули в період Великої Вітчизняної війни.
